(діяльності тощо)

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

1) межі; діапазон

2) сфера (діяльності тощо)

3) оточення; місцевість, околиці

* * *

1) межі, границі; діапазон; сфера (діяльності, застосування)

2) околиці

3) юp. межі компетенції, юрисдикції

(dc)

вир., бухг. прямі витрати; змінні витрати

витрати, які можна безпосередньо віднести на вартість готового продукту (product) чи на один із видів виробничої діяльності тощо; ♦ до прямих витрат відносять витрати на робочу силу (direct labour), основні матеріали (direct material) або витрати на рекламу (advertising²) тощо

═════════□═════════

to calculate the direct costs підраховувати/підрахувати прямі витрати; to cover the direct costs покривати/покрити прямі витрати; to estimate the direct costs оцінювати/оцінити прямі витрати; to meet the direct costs оплачувати/оплатити прямі витрати • покривати/покрити прямі витрати; to pay for direct costs оплачувати/оплатити прямі витрати • сплачувати/сплатити прямі витрати; to work out direct costs обраховувати/обрахувати прямі витрати

direct costs:: direct expenses

пр. indirect costs

* * *

вир., бухг. непрямі витрати

витрати, які безпосередньо не пов'язані з процесом виготовлення продукту (product) чи з певним видом виробничої діяльності тощо; ♦ до непрямих витрат відносять витрати на електрику, опалення, оклади (salary) організаторів виробництва тощо

═════════■═════════

to calculate the indirect costs підраховувати/підрахувати непрямі витрати; to cover the indirect costs покривати/покрити непрямі витрати; to estimate indirect costs оцінювати/оцінити непрямі витрати; to meet the indirect costs оплачувати/оплатити непрямі витрати • покривати/покрити непрямі витрати; to pay the indirect costs оплачувати/оплатити непрямі витрати • сплачувати/сплатити непрямі витрати; to work out the indirect costs обраховувати/ обрахувати непрямі витрати

indirect costs:: indirect expenses

пр. direct costs

1) обмеження; зміна; модифікація

2) застереження, умова

3) кваліфікація; підготовленість, придатність

4) виборчий ценз

5) визначення, характеристика (діяльності тощо)

6) особлива властивість (якість)

7) досягнення

8) спорт. кваліфікаційні відбіркові змагання

* * *

1) кваліфікація, обмеження; зміна, модифікація

2) умова, застереження

3) диплом; ступінь; pl кваліфікація; підготовленість, досвід роботи

4) виборчий ценз

5) оцінка, кваліфікація ( чого-небудь)

6) cпopт. кваліфікаційні відбіркові змагання

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

ПІЗНАННЯ - суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ. В узагальненій формі П. подається як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта. В суб'єктоб'єктному відношенні суб'єкт виступає активною стороною процесу - він вибирає об'єкт, визначає щодо нього свою мету, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здатності і відображає, трансформує та відтворює його в своїй свідомості у вигляді чуттєвих або раціональних образів, понять і суджень. У свою чергу об'єкт вимагає адекватних його природі засобів відображення, спричиняє зміст своїх ідеальних образів, що є визначальною умовою істинності знання. Тому внутрішніми складовими процесу П. виступають: суб'єкт з його пізнавальними здатностями; пізнавальна діяльність, що урухомлює засоби П. та реалізує пізнавальні цілі суб'єкта; об'єкт, що є першоджерелом знання; саме знання, що є результатом та безпосередньою метою пізнавального процесу. Оскільки суб'єкт намагається отримати не просто знання, а обґрунтовано істинне знання, то кінцевою метою процесу П. є досягнення об'єктивної істини. Основою П. виступає, по-перше, спостереження, коли має місце безпосередній контакт суб'єкта та об'єкта, а останній дається через органи відчуття і сприймання, які є джерелом первинної інформації про об'єкт; по-друге, мислення та розум, які опосередковують об'єкт і надають осмислення відчуттям та сприйманням. Взаємодія чуттєвого та раціонального складає механізм генерування знання про навколишній світ З. алежно від характеру цієї взаємодії виділяють два рівні П.: емпіричний, де домінує чуттєвий компонент творення знання, а саме знання набирає форми різноманітних фактів та їхніх систем (емпіричне знання); теоретичний, де домінує раціональний компонент, а утворене знання формується у вигляді абстракцій та їхніх систем різної сили узагальнення (теоретичне знання). Мотиви та спонукальні чинники П. визначаються частково людською допитливістю, яка є невід'ємною якістю кожної особистості, та внутрішніми потребами розвитку П. Однак головною рушійною силою П. є суспільно-історична практика, в сфері якої формуються запити на знання, інституційні та організаційні передумови, матеріальні та духовні ресурси П. Практика є адресатом і споживачем здобутого знання. Отже, в абстрактному вигляді процес П. становить собою поєднання чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного, практичного і теоретичного. П. виникло разом з виникненням людства і виступає необхідною складовою частиною будь-якої діяльності людини - перетворювальної, виробничої і споживчої, духовної тощо. Однак в подальшому розвитку суспільства внаслідок суспільного розподілу праці П. виокремлюється в особливий вид життєдіяльності і починає розвиватися на своїй власній основі. З цією обставиною пов'язують виникнення науки. Тому виділяють донаукове П., яке забезпечує отримання знання про об'єкт у процесі щоденної життєдіяльності і закріплює його в буденному досвіді, та наукове П., що здійснюється завдяки діяльності окремої спеціально підготовленої соціальної групи - наукового співтовариства, вчених - і стає їхньою професійною справою. Конкретний акт такого П. з конкретно визначеними об'єктом, метою, методикою, який націлений на отримання конкретного результату, називають науковим дослідженням. Здобуте в процесі наукового дослідження знання знаходить свій вираз в емпіричних і теоретичних побудовах, наукових абстракціях, гіпотезах, теоріях, системах теорій, що об'єднуються в окремі наукові дисципліни, які в свою чергу синтезуються в цілі галузі наукового знання і в своїй сукупності утворюють науку. Виокремлюють також позанаукове П., яке здійснюється в інших професійних сферах діяльності, зокрема художній, політичній, правовій тощо. Його результати закріплюються в формах суспільної свідомості. Вирізняють також особливий різновид П., пов'язаний із засвоєнням кожною особистістю та суспільством в цілому всієї суми раніше здобутого і нагромадженого знання. Його називають навчанням, у суспільно значущому розумінні - освітою. Процес П. вивчають теорія пізнання, логіка, методологія і філософія науки, епістемічна психологія, наукознавство, соціологія, дидактика тощо.

(mgt; mngmt; man)

мен. 1. n менеджмент; управління; керівництво; адміністрація; дирекція; a адміністративний; управлінський; виконавчий; 2. менеджмент; адміністрація; дирекція

1. система методів, заходів, дій, необхідних для формулювання, виконання і досягнення визначеної мети діяльності підприємства, організації тощо; ♦ менеджмент включає такі види діяльності: планування (planning), контроль процесу роботи, заохочення працівників, членів і т. ін., координацію завдань тощо; 2. склад осіб, який займається управлінням підприємством, організацією тощо

═════════■═════════

account management управління службою виконання замовлень клієнтів • завідування рахунками; accountability management програмно-цільове управління • управління методом оцінки ефективності; administrative management адміністративне керівництво; advertising management управління рекламою • управління рекламною діяльністю; assets management управління активами; automated management автоматизоване управління; automated production management автоматизоване управління виробництвом; bottom up management керівництво підприємством з участю робітників • управління за принципом «зверху — вниз»; brand management управління виробництвом товарної марки; business management ділове управління • управління комерційними підприємствами; cash management контроль і регулювання грошових операцій; central management центральне управління; centralized management централізоване управління; channel management управління каналом розподілу; commercial management комерційне управління; company management керівництво фірми • керівництво компанії; computer-assisted management автоматизоване управління; construction management управління будівництвом; contract management контроль і регулювання виконання контракту • контроль за виконанням контракту; corporate management керівництво корпорації • керівництво акціонерного товариства • управління корпорацією; creative management творче керівництво; credit management управління кредитними операціями; data management опрацювання даних; database management управління базою даних; day-to-day management оперативне управління; debt management контроль і регулювання боргів; demand management контроль і регулювання попиту • управління попитом; departmental management управління відділом; economic management господарське управління; environmental management заходи раціонального користування навколишнім середовищем; event management організація і провадження спеціальних заходів; executive management адміністративне керівництво • виконавче керівництво; exhibition management адміністрація виставки; factory management керівництво фабрики • керівництво заводу • заводоуправління; farm management управління сільськогосподарським виробництвом; farm production management управління сільськогосподарським виробництвом; file management управління файлами • управління картотекою; financial management управління фінансовою діяльністю • управління фінансами; functional management функціональне керівництво • функціональний менеджмент • функціональне управління; fund management менеджмент фонду • управління фондом; general management загальне керівництво; general economic management загальне господарське керівництво; goals management програмно-цільове управління • управління методом оцінки ефективності; hands-on management практичне керівництво; higher management вище керівництво • вища ланка керівництва; home management ведення домашнього господарства; human resource management управління людськими ресурсами • менеджмент людських ресурсів; incumbent management керівництво, яке несе відповідальність за що-небудь; industrial management керівництво промисловим підприємством • економіка й організація виробництва; information management керівництво інформацією; interest rate risk management управління ризиком відсотків; internal management внутрішнє управління; inventory management управління запасами • управління матеріально-технічним постачанням; investment management управління інвестиціями • управління портфелем цінних паперів; job management організація праці; joint management спільне управління; line management лінійне керівництво • середня ланка управління • середня ланка керівництва на виробництві; lower management нижча ланка керівництва; manpower management управління кадрами; marketing management управління маркетингом; materials management управління матеріальними ресурсами • управління запасами • управління матеріально-технічним постачанням; matrix management матрична структура управління; media management керівництво служби засобів реклами; merchandise management управління товарними засобами; middle management середня адміністративна ланка • середня ланка управління; monetary management контроль і регулювання грошового обігу • грошово-кредитна політика • контроль і регулювання грошових операцій; natural resource management раціональне використання і відтворення природних ресурсів; nature management природокористування; nutritional management лікувальне харчування • дієтотерапія; on-site management місцеве керівництво; operational management оперативне керівництво; operations management управління основною діяльністю • управління операціями; participative management управління підприємством за участю працівників підприємства; pension fund management управління пенсійним фондом; personnel management управління кадрами • робота з кадрами • добір і розміщення кадрів • трудові відносини; piecemeal management порізнене керівництво • неузгоджене керівництво; plant management управління підприємством • керівництво підприємством • заводоуправління • управління фабрикою • дирекція заводу; port management управління портом; portfolio management управління цінними паперами • контроль і регулювання портфеля цінних паперів • менеджмент портфеля цінних паперів; product management керівництво виробництвом окремого товару • управління продуктом • управління товарним виробництвом; production management управління виробництвом • керування виробництвом; professional management професійне керівництво • професійний менеджмент; program management програмне управління • керівництво програмою; project management керівництво проектом; property management управління власністю; quality management управління якістю; rate management регулювання тарифів; records management оперативний облік; research management управління дослідницькою службою; resource management управління ресурсами; retail management управління підприємством роздрібної торгівлі; retailing management управління роздрібною діяльністю; risk management управління ризиком • управління, націлене на зменшення ризику; sales management управління збутом; sales-force management управління торговельним персоналом • організація роботи торговельного персоналу фірми; scientific management наукове управління; sectoral management галузеве управління; selective inventory management вибіркове управління запасами; senior management вище керівництво • вище виконавче керівництво • вища адміністрація • вища ланка управління • головне управління; service management забезпечення обслуговування споживача; social management соціальний аспект управління; staff management управління кадрами • функціональне керівництво; stock management управління запасами; system management системне керівництво; team management колективне керівництво; technical management технічне керівництво; technical services management управління технічними службами; technology management управління технологією; territory management управління територією • управління збутовою територією • організація роботи на території; time management уміння розпоряджатися часом • управління часом; top management вище керівництво • вище виконавче керівництво • вища адміністрація • вища ланка управління • головне управління; total quality management (TQM) всеосяжне управління якістю • комплексне управління якістю; upper management вище керівництво • вище виконавче керівництво • вища адміністрація • вища ланка управління; venture management цільове управління; waste management використання відходів; works management управління підприємством • керівництво підприємства • заводоуправління • управління фабрикою • дирекція заводу; zero-defects management управління методом бездефектності

═════════□═════════

management accountancy поточний аналіз господарської діяльності; management accountant; management accounting адміністративна звітність • оперативний облік, який пов'язаний з потребами управління • управлінський облік • виконавчий облік; management accounts адміністративні розрахунки • управлінський облік; management agreement угода з адміністрацією; management and administration організація виробництва і адміністративне управління; management and labour управлінський і виробничий персонал; management audit; management body орган управління; management buy-in купівля контрольного пакета акцій компанії • купівля компанії акціонерами; management buyout викуп контрольного пакета акцій корпорації її персоналом • викуп частини конгломерату для створення самостійної компанії • продаж фірми адміністрацією; management by consensus управління на основі згоди; management by differences управління за відхиленнями (дії керівництва, що відновлюють нормальний процес виробничої діяльності у разі появи відхилень); management by exception управління за відхиленнями; management by interest rates управління шляхом контролю відсоткових ставок; management by objectives (MBO) програмно-цільове управління • управління методом оцінки ефективності; management by results програмно-цільове управління • управління методом оцінки ефективності; management by rules управління за встановленими правилами; management commission адміністративна комісія; management committee адміністративний комітет; management consultancy консультування у справі управління • послуги з управлінського консультування; management consultant консультант у справі управління; management control measures заходи управлінського контролю; management decision рішення менеджменту • рішення управління; management development удосконалення методів управління; management expenses витрати на управління • управлінські витрати; management fee гонорар за управлінські послуги; management game управлінська гра; management group група управління • адміністративна група; management information system (MIS) управлінська інформаційна система; management level рівень менеджменту • рівень управління; management method метод управління; management of assets управління активами; management of bank funds управління банківськими фондами • розміщення банківських капіталів; management of capital управління капіталом; management of consumer wants управління споживчими потребами; management of economic activity управління господарською діяльністю; management of an enterprise управління підприємством; management of foreign economic ties управління зовнішньоекономічними зв'язками; management of liquid funds управління ліквідними фондами; management of production управління виробництвом; management of securities регулювання портфеля цінних паперів; management personnel адміністративно-управлінський апарат • управлінський персонал; management policy політика керівництва • стратегія керівництва; management principle управлінський принцип; management reform реформа управління; management reshuffle перестановка управлінського апарату; management services управлінські послуги; management shakeup перестановка управлінського апарату; management shares акціонерний капітал керівників компанії; management stock акціонерний капітал керівників компанії; management structure структура управління; management tools засоби і методика управління; management unit адміністративний підрозділ; to interfere in the management of втручатися/втрутитися в управління чим-небудь; to take over management приймати/прийняти на себе керівництво • приймати/прийняти на себе управління

* * *

МЕТОДОЛОГІЯ ( від грецьк. μέυοδοζ - шлях дослідження чи пізнання; λόγοζ - вчення) - 1) Сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання об'єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Так говорять про М. фізики, про М. біології, про М. пізнання космосу, про М. соціології, М. економічної науки і т.д. Практична діяльність може скеровуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального предмета, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціювання матеріальної системи або її цілеспрямоване трансформування тощо. В цьому розумінні говорять про М. управління економічними процесами, М. поєднання центральних та регіональних інтересів, М. бюджетного планування, М. ціноутворення тощо. 2) Галузь теоретичних знань і уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів та процедур в процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Осмислюючи теоретичний та соціокультурний досвід, М. розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення для М. є продуктивний творчий та дійовий метод, його сутність та сфера функціювання, структура та взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об'єкта та зв'язок з пізнавальною метою або цілями практичної діяльності. М. ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність в метод подальшого пізнання цієї діяльності, виявити ефективність та границі продуктивного застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, про складність і багатостанність змісту методу, який включає в себе знання різних якісних характеристик та багатоманітність рівнів - від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного і практичного функціювання. М. розробляє типологію методів В. ідповідно до цього структурується саме методологічне знання. Однією з найбільш розвинених методологічних теорій в наш час є М. науки. Вченням про метод взагалі та філософський метод зокрема виступає філософська М. Філософський метод, розгортаючись в систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська М. в знарядійному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить в собі різноманітні філософські системи і течії, то відповідно філософська М. являє собою множинність методологій, де вирізняються якісно своєрідні методологічні системи. Жодна з існуючих філософських М. не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної області, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій або тій М. універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і самій методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною М. Тому дослідники в своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. М. як систематичне вчення про метод виникла в філософії Нового часу, зокрема в філософії Ф. Бекона та Декарта, для критичного осмислення методів дослідження та пошуків надійних підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток філософської М. зробили Спіноза, Ляйбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре, Гуссерль, Поппер, Копнін та ін.

КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ - основні поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В К.е. як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного відношення до дійсності та естетичні характеристики світу культури і природи. К.е. не є нерухомими, незмінними сутностями. Вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи етапи розвитку соціальної практики та динаміки ціннісних орієнтацій. Система категорій, як зміст естетичної теорії, є мінливою, конкретно-історичною, має культурно-регіональні та національні особливості. Розвиток та розширення категоріального апарату естетики відбувається внаслідок як розвитку естетичної та художньої практики, так і розвитку наукової рефлексії щодо них. Теоретичне поняття набуває статусу К. е., якщо воно містить в собі певну закономірність естетичної та художньої діяльності. К. е. мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони спираються переважно на оціночний момент. Це пов'язано із антропологічною домінантою естетичної та художньої сфери культури С. учасна естетична теорія внаслідок розвитку нових напрямів дослідження та загальнофілософських методологічних засад не має жорстко визначеної та структурованої системи категорій, що ускладнює можливість остаточної визначеності відносно категоріального статусу деяких понять естетики. К.е. структуруються відносно певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної та художньої практики і виглядають таким чином: 1) Метакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія. 2) Категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво. 3) Категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії. 4) Категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація. 5) Категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль. 6) Категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво. 7) Категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо). 8) Категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип. 9) Категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло. 10) Категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль. 11) Категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування. Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо), які набувають специфічного естетичного змісту.

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1. n

1) поворот

2) оберт

3) обертання; обертальний рух

4) вигин, закрут, заворот (ріки, дороги)

5) зміна напряму

6) поворотний пункт

7) зміна (стану)

8) виток

9) черга

10) послуга

11) черговий номер програми; вихід (у концерті); сценка; інтермедія

12) виконавець номера

13) коротка прогулянка; поїздка

14) короткий період діяльності

15) робоча зміна

16) здібність; склад (характеру)

17) стиль, манера

18) форма, будова

19) приступ, припадок; спалах

20) потрясіння, шок

21) зворот, будова (фрази)

22) розм. робота

23) pl менструації

24) різниця між курсом покупців і курсом продавців (на біржі)

25) друк. чорниш

26) зал. обхідна колія

27) ав. розворот

28) муз. групето

2. v

1) повертати

2) повертатися

3) обертати

4) обертатися

5) паморочитися

6) перевертати, перегортати (сторінки)

1) перевертатися, крутитися (в ліжку)

8) перевертати догори дном, перекидати

9) перевертатися догори дном, перекидатися

10) загинати, закручувати, відгинати

11) загинатися; закручуватися; відгинатися

12) спрямовувати

13) прямувати

14) націлювати (зброю)

15) зосереджувати (увагу)

16) змінювати напрям; відхилятися

17) повертати назад, у зворотному напрямі

18) обходити, огинати

19) військ. охоплювати фланг

20) змінювати

21) змінюватися; зазнавати змін

22) вивертати (навиворіт) (тж to turn inside out)

23) перелицьовувати (одяг)

24) точити, обточувати (на токарному верстаті)

25) оброблятися (на верстаті)

26) обмірковувати (проблеми тощо)

27) змінювати (тему); переводити розмову

28) перекладати (на іншу мову)

29) сформулювати інакше

30) досягти (певного віку, моменту тощо)

31) змінити (колір, забарвлення)

32) змінитися (про колір, забарвлення)

33) пускати в обіг (гроші)

34) бути в обігу

35) псувати

36) псуватися; прокисати, скисати (про молоко тощо)

37) зігнути; затупити (лезо)

38) зігнутися; затупитися

39) виганяти (худобу)

40) зрізати шкіру смужкою

41) орати; перевертати (шар)

42) виплітати (п'ятку панчохи тощо)

43) повстати (проти — against)

44) обертатися проти когось, чогось

45) перетворювати (на — into)

46) перетворюватися на щось

47) робитися, ставати

1) виявитися (кимсь, якимсь)

1) викликати; й) іти геть; к) виганяти худобу

1) перевертати на спину; ї) розм. спричинювати блювання; й) юр. виправдати через брак звинувачень

* * *

1) оборот

2) поворот ( рух)

3) зміна напряму

4) зміна ( стану)

5) виток

6) черга

7) черговий номер програми, вихід; сценка, інтермедія

8) короткий період діяльності; a turn of work невелика робота, трохи роботи

9) ( робоч зміна)

10) особливість, характерна риса; склад (розуму, характеру)

11) здатність; дар; жилка

12) будова, форма

13) напад, припадок, спалах; a turn of anger припадок /спалах/ гніву; потрясіння, шок

14) pl менструації

15) eк. акт купівлі-продажу ( цінних паперів); прибуток від купівлі або продажу цінних паперів; оборот капіталу; різниця між курсом покупців, курсом продавців (turn of the market, jobber's turn)

16) пoлiгp. марашка

17) з.- д. обхідний шлях; виток

18) мyз. группетто

19) aв. розворот

••

1) повертати

2) обертати

3) перевертати

4) перекидати; перевертати вверх дном

5) загинати; закручувати; відгортати

6) направляти

7) відхиляти, змінювати напрям

8) (on, upon) націлювати, направляти

9) огинати, обходити

10) точити, обточувати на токарному верстаті

11) (з) мінювати (що-н.); діяти (на що-н.); his speech turned my thinking те, що він сказав, примусило мене змінити свою точку зору; змінюватися, піддаватися зміні

12) обертати (кого-н.) в іншу віру; звертатися до іншої віри, змінювати релігію; змінювати, зраджувати

13) викликати нудоту

14) icт. мати протилежний результат ІІ a

15) лицювати ( одяг)

16) робити, виконувати (стрибок, вправ)

17) обдумувати (питання, проблеми)

18) змінювати ( тему); переводити ( розмову)

19) збавляти або додавати (газ, воду)

20) змінювати (колір, забарвлення)

21) пускати в обіг (гроші, товари); знаходитися в обігу (про гроші, товари)

22) отримувати ( прибуток)

23) продаватися, йти ( про товар)

24) псувати, спричиняти прокисання; квасити ( молоко); псуватися, прокисати, скисати ( про молоко)

25) зігнути, затупити ( лезо гострого інструменту)

26) виганяти (худобу на пасовища; turn out)

27) зрізати шкірку стрічкою (з лимона, апельсин); вирізувати (кісточку з якого-н. плоду)

28) орати, обертати ( пласт)

29) стр. виводити (зведення, арку)

30) в'язати ( п'ятку панчохи)

31) to turn smth

32) to turn to smth, to smb звертатися, прямувати на що-н. або до кого-н.; зосереджуватися на чому-н. або на кому-н. (про думки, увагу)

33) to turn to smb звертатися до кого-н.

34) to turn to smth звертатися до чого-н.

35) to turn smth to smth використовувати, застосовувати що-н. для чого-н.; to turn smth to advantage обернути що-н. на користь, використовувати що-н. з вигодою

36) to turn smb (on) to smth використовувати, займати кого-н. для чого-н.

37) to turn to smb (for smth) звертатися до кого-н. (за чим-н.); to turn to the experts звертатися до фахівців

38) to turn smb; smth (in) to smb; smth перетворювати кого-н., що-н. на кого-н., що-н., робити кого-н., що-н. ким-н., чим-н.; to turn smb into a coward робити з кого-н. боягуза, перетворювати кого-н. у боягуза

39) to turn (in) to smb; smth перетворюватися на кого-н., що-н.; ставати ким-н., чим-н.; to turn into a criminal стати злочинцем

40) to turn smth into smth обмінювати що-н. на що-н., обертати що-н. на що-н.

41) to turn smth against smb; smth обертати що-н. проти кого-н., чого-н.

42) to turn smb against smb; smth відновлювати кого-н. проти кого-н., чого-н.

43) to turn against smb; smth повставати проти кого-н., чого-н.

44) to turn smb from /out of, off / smth, to turn smb to / into / smth проганяти, виганяти, випускати кого-н. звідкись., куди-н.

45) to turn smb from smth /from doing smth / відвернути кого-н. від чого-н.; перешкодити кому-н. робити що-н.

46) to turn on / upon / smth залежати від чого-н., триматися на чому-н.

47) to turn on / upon / smb накинутися на кого-н.

48) як дієслово-зв'язка в складеному іменному присудку у поєднанні з іменником перетворюватися, ставати

49) у поєднанні з іменником, прикметником перетворювати, робити; приводити в (який-н.) стан

ДОСВІД - важливий, історично наскрізний елемент пізнавальної і практичної діяльності; одна з форм фіксації, збереження й передавання знання в процесі комунікації. Виділяється кілька значень Д., що мають однаково важливий з філософського погляду сенс. По-перше, Д. є реакцією органів чуття людини на механічні, фізичні й ін. впливи зовнішнього світу, а також усе, що відбувається з людиною в процесі її життя (світовідчуття, самопочуття, чуттєвий досвід, відчуття тощо). По-друге, Д. є емпіричним знанням, здобутим у процесі життєдіяльності, практики, виробництва; дорефлексивна основа знання, яка додає достовірності науковим твердженням (емпіричні дані, життєвий і практичний Д.). Нарешті, говорять ще про Д. як про інтуїтивно експліковане з практики знання, як про систему навичок до певної діяльності і підсумковий результат цілеспрямованої діяльності, яка потім використовується як загальна світоглядно-теоретична й методологічна основа суб'єкт-об'єктної взаємодії. Повсякденне (житейське) розуміння Д. суттєво відрізняється від наукового. Воно стосується процесу формування людини, її виховання та освіти, на підставі чого кожна людина створює власну систему уявлень про світ та своє місце у ньому. Це означає, що загальні поняття людина наповнює змістом, "пропущеним" через власний Д. Поняття наукового Д. включає систематичне спостереження за певними типами явищ та їх особливостями на ґрунті наукових понять шляхом створення певних експериментальних умов З. алежно від того, як трактується зміст терміну "Д.", можна віднайти певну філософську традицію його осмислення та використання в процесі розв'язання актуальних гносеологічних, методологічних та загальнофілософських проблем Н. апр., з Д. як чуттєво-конкретною формою пізнання пов'язана дискусія про джерело пізнання й адекватність знання дійсності; з Д. як емпіричним знанням пов'язане з'ясування проблеми теоретичного й емпіричного в пізнанні; з Д. як категорією, що входить до структури діяльності, тісно пов'язані проблеми співвідношення традицій і новаторства у творчості, внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку науки та ін. Окрім того, потрібно розрізняти зовнішній Д., під яким розуміється сприйняття світу зовнішніх речей, і внутрішній Д. як факт переживання суб'єктом самого себе, власних ментальних дій, певних станів, які не зумовлені зовнішніми впливами. Поняття внутрішнього Д. як рефлексії розуму над власного діяльністю і способах її прояву вперше було вирізнене Локком, а потому докладно розглянуто Гегелем. В соціології часто за допомогою категорії Д. описується поведінка соціальних груп, еліт тощо. У такому випадку Д. виступає як гармонійна єдність знань та вмінь, як спроможність втілити знання в практичні результати.

1. ком. діяльність; робота; виконання; функціонування; продуктивність; показник; результат діяльності; результативність; ефективність; 2. юр. виконання

1. процес досягнення чи виконання чого-небудь; 2. процес здійснення зобов'язання чи виконання обов'язку тощо

═════════■═════════

actual performance фактичне виконання • фактичний показник • фактичний економічний показник; alternative performance альтернативний результат; average performance середній показник • виконання середнього рівня; break-even performance діяльність на рівні самоокупності; budget performance виконання бюджету; continued performance безперервна робота; dependable performance надійна робота; economic performance економічна діяльність • економічний результат діяльності • функціонування економіки; extra performance особлива робота • доброякісне виконання; financial performance фінансовий показник діяльності • фінансовий результат діяльності; guaranteed performance гарантована продуктивність; individual performance індивідуальна результативність; industrial performance результат діяльності промисловості • функціонування промисловості; labour performance виконання норм часу; labour-market performance функціонування ринку робочої сили; maximum performance максимальна продуктивність; normal performance нормальна робота; optimum performance оптимальне функціонування; overall performance загальна ефективність виконання роботи • загальний результат діяльності; part performance часткове виконання; peak performance максимальна продуктивність; profit performance показник прибутку; proper performance належне виконання; quality performance показник якості; reliable performance надійна робота; sales performance показник продажу • показник реалізації; schedule performance виконання програми; smooth performance безперебійна робота; specific performance виконання в натурі • реальне виконання; staff performance показник діяльності особового складу • показник діяльності персоналу; standard performance нормативна продуктивність; substantial performance виконання всіх суттєвих умов договору; substandard performance продуктивність нижча від норми; team performance робота бригади; top performance найвища продуктивність; unsatisfactory performance незадовільна робота

═════════□═════════

performance appraisal оцінка діяльності; performance bond зобов'язання щодо виконання • гарантія виконання контракту; performance indicator показник діяльності; performance of an agreement виконання договору; performance of a contract виконання контракту; performance of commitments виконання зобов'язань; performance of the economic system функціонування економічної системи; performance of engagements виконання зобов'язань; performance of functions результати роботи; performance of obligations виконання зобов'язань; performance of services виконання послуг; performance of work виконання робіт; performance rating оцінка діяльності; performance report звіт про діяльність; performance review перевірка результатів діяльності • перевірка підсумків діяльності; to effect performance досягати/досягти продуктивності; to increase performance підвищувати/підвищити продуктивність; to measure performance визначати/визначити продуктивність; to raise performance підвищувати/підвищити продуктивність; to tender for performance пропонувати/запропонувати виконання

* * *

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ - поняття, запроваджене Спенсером для характеристики основних підсистем суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Ґрунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Спенсер тлумачив І.с. як властиві означеному організму і внутрішньо пов'язані між собою органи, що виконують важливі життєві функції регулювання та стабілізації соціальних процесів і підтримання стану їх взаємозбалансованості. Спенсер виділяв три основних типи І.с.: 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб та сім'я); 2) розподільчі (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо). З плином часу уявлення про І.с. істотно змінилися, але саме поняття стійко увійшло в науковий обіг Н. ині І.с. розглядаються як багатомірне суспільне утворення, найважливішими складовими якого є: а) притаманний відповідному І.с. рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних для них знань, концепцій, теорій, поглядів, переконань, принципів тощо; б) сукупність властивих даному І.с. форм діяльності; в) система характерних для нього відносин, взаємин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, установок та інших притаманних І.с. регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей та статусів; д) специфічна для певного І.с. мережа організацій, закладів та установ І. нституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в системах І.с. тих чи тих цінностей, інтерналізації інституціональних функцій і ролей в мотиваційні структури членів суспільства постає як один з істотних показників рівня самоствердження та самореалізації відповідних історичних культур чи цивілізацій. За сферами дії та функціями І.с. поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за найрізноманітнішими засадами - від віку та статі до особливостей задатків, здібностей та фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних чи групових потреб, інтересів і цілей, та санкції, що карають за порушення цих меж; культурні, пов'язані з суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні, призначення яких - належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів та цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей. У певному ракурсі зміна тої чи тої соціальної системи постає як модифікація І.с., що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутріінституціональних та екзогенних, зовнішніх чинників, при домінантній ролі, за певних конкретно-історичних обставин, однієї з даних двох груп детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальної традиційні І.с. поступаються місцем сучасним. Якщо традиційні І.с. визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто ґрунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дії та поведінки й родинних зв'язках, то в новітніх суспільствах домінуючими стають І.с., що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, уможливлюють вільніший моральний і психологічний вибір індивідам, що призводить, однак, до піднесення ступеня аномічності суспільних систем атомізації осіб, їх взаємного дистанціювання, тобто має знову ж таки складний, суперечливий характер.

1. n

1) ходьба

2) прогулянка пішки

3) крок

4) хода

5) місце для прогулянок

6) стежка, доріжка, алея

7) тротуар

8) галерея; колонада; портик; прохід (між рядами крісел тощо)

9) обхід дільниці (листоношею)

10) об'їзд (лісника); звичайний маршрут

11) життєвий шлях; сфера діяльності; громадське становище; заняття, фах, професія

12) плантація (дерев)

13) міжряддя

14) процесія

15) заст., рел. поведінка; життєві правила; моральні підвалини

16) парк; громадський сад

17) спорт. спортивна ходьба

2. v

1) ходити; іти (пішки)

2) гуляти, прогулюватися; походжати

3) іти (їхати) кроком; пускати кроком (коня)

4) виводити на прогулянку; виводити гуляти; прогулювати (когось)

5) супроводити на прогулянці; проводжати пішки

6) доходитися

7) робити обхід, обходити (дільницю тощо); ходити дозором

8) патрулювати вулиці

9) блукати

10) з'являтися (про привид)

11) розм. змагатися в ходьбі

12) марширувати; проходити урочистим маршем

13) військ. здійснювати марш пішки

14) розм. піти не з власної волі; умирати; зникати

15) поет. поводитися, жити

16) рухатися, пересуватися; бути в русі; переходити з рук у руки

17) театр. бути статистом, виконувати роль без слів

18) мор. ходити по шпилю

19) валяти (вовну)

20) декатирувати (тканину)

* * *

1) ходьба

2) прогулянка пішки

3) крок

4) хода

5) місце, стежка, маршрут для прогулянок; стежка, стежина; ( мощен доріжка)

6) звичайний маршрут обходу ділянки (рознощиком, листоношею); об'їзд ( лісник)

7) життєвий шлях; сфера діяльності; суспільне положення; заняття, професія (walk of life, редк. walk in life)

8) випас, вигін, для овець

9) вест. -інд. плантація ( дерев); міжряддя

10) = ropewalk

11) дiaл. процесія

12) поведінка; життєві правила; ( етичні) засади

13) низький, сповільнений темп ( виробництв)

14) вихід космонавта у відкритий космос

15) повільне оьертання космічного корабля або штучного супутника навколо небесного тіла

16) спорт, спортивна ходьба

17) вiйcьк. рух пішим порядком

18) фiз. блукання

1) ходити, йти пішки

2) йти або їхати кроком

3) виводити на прогулянку, водити гуляти, прогулювати ( когось), to walk a baby підтримувати дитину, що робить перші кроки; супроводжувати на прогулянці; проводжати пішки; довести до чогось ходьбою; виводити ( коня після швидкої їзди); проминати; пересувати, вести щось, йдучи пішки

4) робити обхід, обходити (межу, залізничні колії), to walk the round(s) обходити свою ділянку ( про обхідник); ходити дозором ( про вартового)

5) бродити ( про лунатик)

6) з'являтися, бродити ( про привид)

7) змагатися в ходьбі

8) cл. йти не по добрій волі; вмирати; вiйcьк. зникати

9) марширувати; йти процесією; унів. проходити урочистим маршем; вiйcьк. здійснювати піший марш

10) пoeт. поводитися, жити; жити чесно; бібл. поводитися благочинно

11) театр, бути статистом, виконувати роль без слів

12) мop. виходжувати (якірний ланцюг, трос); ходити на шпилі

13) поволі обертатися по орбіті навколо небесного тіла ( про космічний корабель або штучний супутник)

14) ( into) накинутися на когось; люто критикувати або дорікати комусь; жадібно накидатися на їжу; швидко витратити щось; легко отримати певну роботу; необережно натрапити на щось

1) валяти ( шерсть)

2) декатирувати ( тканину)

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

прс. 1. промисловість; індустрія; 2. галузь; галузь промисловості; галузь економічної діяльності

1. організована діяльність, яка забезпечує виробництво товарів (goods) і послуг (service¹) видобутком та переробкою сировини, виготовленням предметів споживання, матеріалів тощо; 2. окремий вид діяльності, науки, виробництва, напр. торгівля (trade), підприємництво (business²), послуги тощо

═════════■═════════

advertising industry рекламна галузь • рекламна індустрія; agricultural industry сільськогосподарська галузь • сільськогосподарське виробництво; aircraft industry авіаційна промисловість; airline industry авіатранспортна галузь • авіалінії; allied industryies суміжні галузі промисловості; artisan industry кустарне виробництво; automobile industry автомобільна промисловість; aviation industry авіаційна промисловість; basic industry важка промисловість • основна галузь промисловості; building industry будівельна галузь; business service industry галузь ділових послуг; capital goods industry промисловість, яка виробляє засоби виробництва; capital-intensive industry капіталомістка галузь промисловості • капіталомістка промисловість; catering industry галузь ресторанного обслуговування на замовлення; chemical industry хімічна промисловість; clothing industry швейна промисловість; coal industry вугледобувна промисловість; communication industry галузь зв'язку і комунікацій; community services industry галузь суспільних послуг; construction industry будівельна галузь; consumer industry споживча галузь; consumer goods industry промисловість, яка виробляє споживчі товари • легка промисловість; continuous process industry галузь промисловості з неперервним виробничим процесом; cottage industry надомна промисловість; dairy industry молочна промисловість; diversified industry багатогалузева промисловість; electronic industry електронна промисловість; expanding industry галузь, що розвивається; extractive industry добувна промисловість; fashion industry пошиття модного одягу; fast food industry індустрія швидкого приготування їжі; finance industry фінансова галузь; fishing industry риболовна галузь; food industry харчова промисловість; food canning industry консервна промисловість; food processing industry харчова промисловість; forest industry лісова промисловість; foundry industry ливарна промисловість; fuel-producing industry галузь паливної промисловості; gas industry газова промисловість; growth industry галузь із дедалі більшим попитом; handicraft industry галузь із використанням ручної праці • кустарне (ремісниче) виробництво; heavy industry важка промисловість; high-tech industry наукомістка галузь промисловості; hunting industry мисливство; infant industry новостворена галузь промисловості; insurance industry страхування; iron industry залізорудна промисловість; key industry провідна галузь промисловості; labour-intensive industry трудомістка галузь промисловості; leather goods industry промисловість шкіряних товарів; light industry легка промисловість; livestock industry промислове тваринництво; local industry місцева промисловість; manufacturing industry обробна промисловість; market-orientated industry комерційна галузь промисловості; metallurgical industry металургійна промисловість; metal processing industry металообробна промисловість; mining industry добувна промисловість; mixed industry суміжна галузь промисловості; oil industry нафтодобувна галузь промисловості; oil processing industry нафтопереробна галузь промисловості; packaging industry фасувальна галузь промисловості; petrochemical industry нафтохімічна промисловість; petroleum industry нафтопереробна промисловість; pharmaceutical industry фармацевтична промисловість; primary industry видобувна промисловість; private industry приватна промисловість • приватне виробництво; prosperous industry успішна галузь; public industryies державні підприємства; public administration industry галузь, що знаходиться в державному управлінні; publishing industry видавнича справа; recreation industry індустрія розваг; regional industry місцева промисловість; regulated industry регульована галузь; related industry суміжна галузь; retail trade industry галузь роздрібної торгівлі; secondary industry обробна промисловість; service industry сфера послуг; shipbuilding industry суднобудівельна промисловість; steel industry сталеливарна промисловість; storage industry складська справа; sunrise industry перспективна галузь; sunset industry неперспективна галузь; tertiary industry третинна галузь • індустрія послуг; textile industry текстильна промисловість; timber industry лісова промисловість; tobacco industry тютюнова промисловість; tourism industry галузь туризму; trade industry торговельна галузь; transport industry транспортна галузь; wholesale industry галузь оптової торгівлі; woodwork and timber industry деревообробна промисловість

═════════□═════════

to close down an industry закривати/закрити галузь (справу); to develop an industry розвивати/розвинути галузь; to expand an industry розвивати/розвинути галузь • збільшувати/збільшити обсяги випуску галузі; to finance an industry фінансувати галузь • фінансувати справу • фінансувати промисловість; to reorganize an industry перебудовувати/перебудувати галузь; to streamline industry упорядковувати/упорядкувати промисловість • раціоналізувати промисловість

═════════◇═════════

індустрія < польс. industria або нім. Industrie < фр. industrie — промисловість; промислова діяльність; промисел; майстерність; спритність < лат. industria — діяльність; старанність; працьовитість (ЕСУМ 2: 303)

* * *

1. n

1) задня кімната (в барі тощо)

2) амер. місце секретної діяльності; закулісні переговори

3) секретна лабораторія; секретне конструкторське бюро; таємна науково-дослідна установа

2. adj

1) закулісний

2) амер. що належить до закулісної політичної діяльності

3) секретний; засекречений; що має воєнне значення

* * *

1) задня кімната ( у барі)

2) частіше aмep. місце, де відбувається секретна діяльність (особл. політична); закулісні переговори

3) секретна лабораторія; секретне конструкторське бюро, науково-дослідна установа

1) закулісний; aмep. який стосується, відноситься до закулісної політичної діяльності

2) секретний; засекречений